ВІдео.

Визначні місця Самбора.

1844 р. — завершено реконструкцію ратуші (добудовано вхідні лоджії, змінено місце входу і влаштовано нові фасади). 1877 року на ратуші замінили мальований на полотні образ Божої Матері (1660, подарунок монаха-місіонера з 1760 р.) на мальований на блясі (знищений за радянських часів). 1885 року на ратушевій вежі змонтували дзиґар з боєм i циферблатами на 4 сторони, придбаний у Празі. Над бічною лоджією при вході в ратушу встановлено герб міста, перезатверджений привілеєм цісаря Йосифа II з 26 червня 1788 року (прикрашений золотою короною блакитний щит з зображенням оленя, що біжить справа наліво; шия тварини прошита стрілою).

1893 р. — побудовано єврейську початкову школу при вул. Шкільній (тепер житловий будинок, вул. Колессів).

1904 р. — закінчено спорудження будинку спортивного товариства «Сокіл» (тепер Народний дім).

1910 р. — споруджено 3-поверхову кам'яницю Скарбової дирекції (тепер військовий шпиталь).

1898 р. — відкрито новий цвинтар при вул. Бісківській після закриття старого при вул. Дрогобицькій (тепер I Франка). 1908 року на новому цвинтарі побудовано каплицю; 1940 року на місці старого цвинтаря більшовики заклали парк культури і відпочинку; 1989 року на старому цвинтарі віднайшли могили видатних театральних діячів Омеляна Бачинського i його дружини Теофіли (1837—1906).

На 1888 рік місто складалося з 4 посад: Міської, Львівської, Перемишльської та Бліх. Посада Міська — 3042 мешканці, 135 будинків. Посада Львівська — 1986 мешканців, 217 будинків. Посада Перемишльська — 1729 мешканців, 162 будинки. «Бліх» зі селом «Новий Світ» становили єврейське містечко (штетл

 

 

 

 

), там мешкали 2020 осіб і було 148 будинків.

1855—1858 рр. — будівництво шосе Самбір — Дрогобич через Лішню.

Грудень 1872 р. — відкрито залізничне сполучення Самбір — Борислав i Стрий — Самбір —Хирів — Перемишль.

1903 р. було завершено спорудження, здано в експлуатацію відтинок залізниці Львів — Самбір, 1905 рр. — відтинок Самбір — Сянки,Також було збудовано приміщення залізничного вокзалу.

Пам'ятки архітектури

• костел Івана Хрестителя (1530—1568)
• рештки Самбірського замку XVI ст. — мисливський будинок та залишки валів
• костел та монастир Бернардинів XVII ст.
• монастир Бригідок XVII ст.
• церква Різдва Пресвятої Богородиці XVIII ст., де зберігаються мощі святого Валентина та чудотворна Самбірська Богоматір
• Самбірська ратуша XVII—XIX ст.
• ансамбль кам'яниць на площі Ринок (XVII—XX ст.)
• залишки міських оборонних споруд

 

 

 

 

Культура[

В Самборі діють такі заклади культури: дитяча музична школа, Народний дім, Училище культури, музей «Бойківщина», меморіальний музей Леся Курбаса, студія образотворчого мистецтва, школа декоративно-ужиткового мистецтва.

Найдавнішою в Самборі була парафіяльна школа при церкві Св. Пилипа. В ній вивчали слов'янській і грецькій мовам та Закону Божого. Навчали дітей священики та дяки. Підручниками були Псалтирі та часослови. Сама ж школа підпорядкувалась руському православному парохові. Немає достовірних відомостей про час, коли школа припинила своє існування. Є припущення, що вона існувала до 1795 року, коли розібрали церкву. Вважають, що в ній навчався сам гетьман П. Сагайдачний. Окрім парафіяльної школи при церкві Св. Пилипа, діяла ще одна парафіяльна школа при костелі Іоанна Хрестителя, але польська. Вона працювала під керівництвом плебана. Після освітньої реформи школою в Самборі почав керувати ректор, а в селах — дяк. У XV—XVI ст. викладали читання та письмо, арифметику, церковний спів та службу, релігійні обряди, початки латини, граматики, логіки, природничих наук.

У 1945 році засновано Самбірський статистичний технікум (тепер Самбірський технікум економіки та інформатики), а з 1953 року в Самборі функціонує Самбірський медичний коледж.

Вже понад 14 років функціонує Самбірський факультет прикладного програмного забезпечення Тернопільського національного економічного університету, в якому здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою за економічним напрямом «Економічна кібернетика» та технічним — «Програмна інженерія». Окрім цього у Самборі діє державний педагогічний коледж імені Івана Филипчака, де працює художник і викладач Микола Щерба, «Відмінник освіти України». Також у Самборі є 10 діючих шкільних закладів, з них дві початкові школи (№2, №7) і одна гімназія.

Самбірський педагогічний коледж імені Івана Филипчака.

Самбірський державний педагогічний коледж імені Івана Филипчака — навчальний заклад І-ІІ рівня акредитації.
Історія:

У 1939 — 1940 н. р. була відкрита педагогічна школа, яку розмістили у приміщенні польської жіночої гімназії імені М. Конопніцької. Про це свідчить Постанова Дрогобицької обласної Ради депутатів трудящих і бюро обкому КП(б)У № 157 (на основі Постанови Ради народних Комісарів УРСР № 1021) від жовтня 1939 р. У жовтні 1939 р. набрано 60 студентів. У 1939 — 1940 н. р. в педшколі навчалося 120 учнів, у 1940 — 1941 н. р. — 180.
Восени 1944 р. територію Галичини звільнили від фашистських загарбників. З метою поліпшення роботи педагогічних закладів, вказується у Постанові РНК УРСР № 1554 від 3 листопада 1944 р., педагогічна школа перейменована у педагогічне училище. До 21 травня 1959 р. педучилище підпорядковувалося Дрогобицькому відділу народної освіти, а з 21 травня 1959 р. до сьогодні — Головному управлінню освіти і науки Львівської облдержадміністрації. Педагогічне училище готувало вчителів початкових класів. Навчання тривало 4 роки. У 1947 — 1948 рр. навчальне приміщення, двоповерховий будинок, складалося з 11 кімнат, а з 1956 — 1957 рр. — із 15 класних кімнат, 6 кабінетів, бібліотеки, майстерні, 5 обслуговуючих кімнат і маленької спортивної зали. Навчальні заняття відбувалися в одну зміну. При училищі був гуртожиток, що займав 6 кімнат загальною площею 135 м². Навчальний заклад мав пришкільну ділянку загальною площею 0,5 га, на якій студенти проводили практику, пов'язану з практичним навчальним матеріалом з ботаніки і сільського господарства. Протягом 1949 р. організовані хімічний і музичний навчальні кабінети.
На рубежі 60 — 70 рр. минулого століття добудовано старий корпус педучилища.

Адміністрація:

Першими директорами навчального закладу були І. Яцикевич, якого змінив І. Яричевський. Повоєнні роки були вкрай складними і припали на час директорування Д. Ілліча (1945 — 1950). Він залишився у пам'яті викладачів та студентів як строгий і вимогливий керівник, добрий організатор і чуйна людина. У наступні роки свій внесок у розбудову педучилища зробили директори Б. Гуд, М. Кінасевич, І. Широкий, С. Губич, Р. Футала. Вагомий вклад у розбудову навчального закладу зробила директорка Г. Мацковська, заслужений працівник освіти України, яка розпочала роботу 1988 р. і працювала до вересня 2007 р. Завершено добудову нового корпусу, актової і спортивної зали, їдальні, відкрито нові відділення образотворчого мистецтва (1992), діловодства (1999) і фізичного виховання (2000).

Сучасність:

15 березня 1999 р. Кабінет Міністрів України Постановою № 382 присвоїв Самбірському педагогічному училищу ім'я краянина Івана Филипчака. У закладі розгорнулася велика пошукова робота, до якої були залучені творчі групи викладачів, студентів. Адже Іван Филипчак — письменник, історик, педагог, видавець, залишив помітний слід у культурі нашого краю. В училищі організовано кімнату-музей, проводяться наукові конференції «Іван Филипчак — педагог, письменник, історик, краєзнавець». 12 листопада 2001 р. на території навчального закладу урочисто відкрито та освячено пам'ятник І. Филипчаку.

У 90-х роках в училищі навчалося 49 українців з Румунії. Рішенням Львівської обласної ради від 11 липня 2002 р. № 29 «Про реорганізацію Бродівського та Самбірського педагогічних училищ у педагогічні коледжі», Самбірське педагогічне училище імені Івана Филипчака реорганізовано у Самбірський державний педагогічний коледж імені Івана Филипчака.

Діяльність та випускники:

Самбірський державний педагогічний коледж імені Івана Филипчака успішно готує педагогічні кадри, має сформований кадровий потенціал, належну навчально-матеріальну базу, розроблене за сучасними вимогами навчально-методичне забезпечення.

За багаторічний період діяльності навчальний заклад випустив понад 10 тисяч висококваліфікованих учителів різного фаху. Сьогодні багато випускників коледжу відомі люди у сфері освіти і науки. Серед них:

М. Кочерган — доктор філологічних наук, професор Київського лінгвістичного університету;
М. Дністрянський — доктор географічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка;
З. Бичко — доктор філологічних наук, професор Львівського державного університету внутрішніх справ, член Національної спілки журналістів України;
Ю. Прадід, доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету імені В. Вернадського;
В. Пірко, доктор історичних наук, професор Донецького національного університету;
Д. Крвавич — професор Львівської академії мистецтв, заслужений працівник культури;
М. Худий — професор Львівського національного університету імені Івана Франка;
М. Федурко — доктор філологічних наук, професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка;
П. Мацьків — доктор філологічних наук, професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка;
І. Котлярчик — кандидат філософських наук, проректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка;
М. Белей — кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника;
О. Целуйко — кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка; М. Микитин — кандидат філологічних наук, доцент Одеського державного педагогічного університету; * М. Боришевський — кандидат педагогічних наук, доцент Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова;
І. Мрака — кандидат історичних наук, доцент кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка;
Н. Стайоха, Т. Молочко — заслужені вчителі УРСР.
Поліщук Наталія Юріївна — українська художниця.

Спеціальності:

- Відділення фізичного виховання (спеціальність...)
- Відділення дошкільної освіти (спеціальність...)
- Спеціальність 5.02010501 «Діловодство» напряму підготовки 0201 «Культура»
- Спеціальність 5.02020501 «Образотворче мистецтво» акредитована за першим рівнем.
- Спеціальністю 5.01010201 «Початкова освіта»

Про Самбір.

                                                                                      Самбір

Географічне розташування:

Самбір лежить на лівому березі Дністра (через місто також протікає невелика річка Млинівка). Місто розташоване на перехресті автодоріг Львів — Ужгород і Дрогобич — Перемишль. Самбір також є одним із культурних, туристичних і військових центрів львівщини, і пятим за населенням містом у Львівській області. Відстань до обласного центру залізницею 78 км, автошляхами 76 км.

Протяжність міста з південного заходу на північний схід — 10,5 км, а з північного заходу на південний схід — 4,5 км.

Площа міста становить 24 км². Центр міста (площа Ринок) розташований на висоті 305,96 м над рівнем моря. Загалом географічне розташування Самбору є вигідним, оскільки через нього пролягали важливі дороги, що з'єднували Східну та Західну Європу, Північну із Південною. Через Самбір проходять електрифіковані залізничні шляхи, магістральні ЛЕП і трубопроводи.


Клімат:

Середьорічна температура повітря в Самборі становить +80…+100С.

Зима у Самборі досить м'яка, з відлигами, деколи без снігового покриву (для зими характерно мінімум атмосферних опадів за річну кількість, хоча вони у вигляді дощу та мокрого снігу випадають часто).
Весна тривала, деколи затяжна, вітряна, прохолодна, досить волога.
Літо тепле, жарке, мало вологе і мало дощове.
Осінь тепла, сонячна, суха (зазвичай триває до перших чисел листопада).
Середня температура найхолоднішого місяця (січень) — −4 °C, середня температура липня — +28 °C.

Зима 2013-2014 рр надзвичайно тепла. Середня температура грудня становила +1 °C , максимальний мінімум — −7 °C, та максимум — +9 °C. Також снігового покриву взагалі у цьому місяці не спостерігалось.

Самбір здавна мав свій герб, який зберігся донині,— золотий олень, що біжить по зеленій траві праворуч (вліво від спостерігача). Він символізує з одного боку непрохідні довколишні ліси, а з другого — миролюбне місцеве населення, яке постійно перебувало під загрозою нападу ворогів. Герб міста є одним з найдавніших в Україні, який використовувався без змін майже 500 років.

У період панування Польщі на теренах Західної України існувала легенда, що цей герб місту подарувала сама королева Бона, яка влучила в оленя своєю стрілою під час полювання в самбірських лісах. Ця подія могла трапитись лише після 1545 року, коли королева після сплати боргу стала власницею Самбора. Але деякі дослідники заперечують цю легенду. Вони вважають, що герб мав би існувати значно раніше до королеви Бони. Доказом цього є найдавніші міські печатки міста. Внаслідок пошукових робіт у польських архівах було знайдено найдавнішу відому печатку Самбора на одному з документів за 1533 рік. На печатці зображений щит, на якому містився олень з пробитою шиєю, а по колу йде трохи затертий латиномовний напис: «Печатка міста Самбора». У часи Австрійської імперії Самбір не змінював свого герба. Він був зображений на привілеї цісаря Йосифа II, що затверджував права міста, від 26 червня 1788 року. Сучасний герб Самбора був прийнятий 17 квітня 2003 р. на сесії міської ради. Його автором став голова Українського Геральдичного Товариства, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Національної академії наук України, член комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, кандидат історичних наук — Андрій Гречило.

Окрім герба, Самбір має свій прапор (див. Прапор Самбора), Печатку (кругла, диаметром 50 мм, у центрі зображено герб міста. По колу йде напис: «Україна, Львівська область, місто Самбір». Використовується при неофіційному та церемоніальному використанні), Штандарт міського голови Самбора (хоругва, на якій зображено герб Самбора і напис «Самбір 1241»).

Історія міста сягає в далеке минуле. Археологічні дослідження свідчать, що поселення у цій місцевості існували ще в доісторичні часи. При розкопках на території міста знайшли римські монети IV ст., бронзові сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно в IX—VIII ст. до н. е.

Самбір виник на місці давньоруського поселення Погонич, яке, як гадають, займало територію вздовж сучасної вулиці Т. Шевченка (колишня В. Терешкової, раніше Перемишльська) і північного берега річки Млинівки. Припускають, що неподалік від цього селища, на пагорбі, де тепер стоїть церква Різдва Богородиці і колишній костел бернардинів, було давньоруське укріплене городище, одне з багатьох на Прикарпатті. Невідомо, коли виник Погонич. У 1929 році на території цегельні по вулиці Перемишльській були знайдені бронзові предмети (сокири, серп, браслет та ін.), які походили з ІХ—VIII століття до нашої ери. На відстані 18 км на південний захід від Погонича було давнє княже місто Самбір (сучасний Старий Самбір) — адміністративний центр Самбірської волості, яке в 1241 році знищили татаро-монголи. Уцілілі жителі цього міста переселилися в Погонич, який з часом розрісся, і його назвали «Новим Самбором», а знищене татаро-монголами місто стало «Старим Самбором». З 1390 року за давнім Погоничем утвердилася назва «Самбір». Але в документах до 1450 року місто іменується і Самбором, і Новим Самбором, і — по старому Погоничем. Обидва міста мали ще одну назву: Старе Місто і Нове Місто.

Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.

1241 — перша літописна згадка про місто. Того року ординці сплюндрували тодішнє місто Самбір (теперішній Старий Самбір), а уцілілі мешканці знайшли притулок у добре укріпленому посаді Погонич, який ховався у лісових хащах на березі Дністра. З 1390 р. Погонич став Новим Самбором, а колишній Самбір — Старим Самбором (або Старим Містом). Згодом Новий Самбір став просто Самбором.

У 1340 році Самбір, як і всю Галичину, завоювали польські феодали на чолі з королем Казимиром ІІІ. Остаточно ці давньоруські землі відійшли до Польщі лише у 1387 році після короткочасного перебування у складі Угорського королівства. В складі польської держави колишня Самбірська волость, яка була княжою власністю, стала одним з чотирьох повітів Перемишльської землі Руського воєводства і приватною власністю польських королів та магнатів.

До 1349 р. поселення було у складі Галицько-Волинської держави.


1349—1390 — поселення було володінням польських королів.

У 1387 році власником Самбірщини (території між Добромилем і Стриєм) став магнат Спитко Мальштинський. Цей маєток йому дістався від короля як подарунок за військові заслуги під час загарбання давньоруських земель.

1390 р. — польський король Владислав Ягайло подарував Самбірщину краківському старості Спиткові з Мельштина.

13 грудня 1390 р. — Спитко надав Самбору магдебурзьке право. З цього моменту в місті почали селитися німці та євреї і в тому ж році поруч зі старим містом (зі східного боку), на низькому відкритому пагорбі почали будувати нове місто на зразок західноєвропейських готичних міст.

Після загибелі Спитка у битві з татарами над Ворсклою (12 вересня 1399 р.) Самбірщиною володіла вдова по Спиткові, Ельжбета.

У XV столітті Самбір був замком-фортецею.



Ратуша, 2011 р.
1415 р. — Самбірщину повернуто у володіння польських королів, які часто віддавали місто й околиці в заставу різним магнатам за позички грошей. Так, 1419 року — шляхтичу Генриху Гінчу з Рогова, 1431 року — магнату Петру Одровонжу.

1451 р. король Казімєж IV Ягеллончик перебував у місті.[5]

Староста Кшиштоф Одровонж-Шидловський найбільше причинився до укріплення міста. 1530 року він укріпив центр Самбора мурами, валами та ровами.

Важливим адміністративним центром міста був княжий замок (на місці, де тепер Замкова площа). Дерев'яний замок згорів під час нападу татар 1498 року і вже не відбудовувався. В середині XVI ст. було споруджено новий мурований т. зв. королівський замок «на Бліху» (тепер там міська лікарня). Від цього часу зберігся т. зв. «мисливський будинок», в якому тепер обладнано лікарняну церкву св. Пантелеймона.

1498 року згоріли дерев'яна ратуша та всі навколишні будинки. На початку XVI ст. збудували нову 1-поверхову ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша теж згоріла, а на її місці у 2-й половині XVII ст. звели муровану з 40-метровою 8-гранною вежею і ліхтарем. (Див. Самбірська ратуша).

Рід Одровонжів володів Самбірщиною до 1545 року, коли королева Бона (друга дружина короля Зигмунта I Старого) викупила всі маєтки від Станіслава Одровонжа.

1553 р. — королева Бона заборонила євреям торгувати на ринку, а українцям дозволила збудувати церкву на середмісті. Через деякий час було зведено дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка служила до 1738 року, коли на її місці збудували муровану.

1568 р. — у Самборі було 127 будинків.

1568 р. — на місці старого дерев'яного костелу (з 1370 р.), спаленого татарами 1498 року, відкрили нині діючий мурований костел Усічення Голови св. Івана Хрестителя. Він теж горів 1637 року, але був відбудований. Після останньої пожежі костел відновлено 1846 року, а 1888 року його прикрасили розписом та встановили нові вівтарі, органи й амвон.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. королівським старостою Самбора був польський магнат Єжи Мнішек. Він загостив у самбірському королівському замку Григорія Отрєп'єва, який видавав себе за сина московського царя Івана Грозного — Димитрія, i допоміг цьому Лжедимитрію 21 червня 1605 року зайняти московський престол (утримував його до 17 травня 1606 р.). Дочка Єжи Мнішека, Марія, була дружиною Лжедимитрія.

Практика передачі міста й околиць у заставу тривала. Так, 1676 році король Ян III Собєський передав місто в заставу Станіславу Скарчевському (12 вересня 1883 року в костелі Усічення Голови св. Івана Хрестителя встановили чавунну таблицю з написом у пам'ять про Яна III Собєського).

В 1732 році Август ІІ надав євреям привілей ставити будинки на замковому ґрунті і відкривати в них крамниці.

В складі імперії Габсбурґів[ред. • ред. код]
1772—1918 рр. — Самбір був під пануванням Габсбурґів (з 1804 р. — Австрійської імперії, з 1867-го — Австро-Угорщини).

26 липня 1778 р. — декретом цісаря Йосифа II Самбіру надано титул «Вільного королівського міста». У місті розміщувався Окружний суд і «дирекція виділу регуляції гірських потоків Галичини».

1784 р. — навколо міста розібрали оборонні мури.

За період австрійського панування Самбір прикрасився новими будівлями. У 1890—1894 рр. спорудили велику двоповерхову кам'яницю для гімназії (тепер школа № 2 i гімназія), у 1904-му — будівлю державної чоловічої вчительської семінарії (за радянських часів тут розмістили військову частину; вул. Січових Стрільців). У 1890 р. завершено будинок пошти.



Стародавній герб міста
1844 р. — завершено реконструкцію ратуші (добудовано вхідні лоджії, змінено місце входу і влаштовано нові фасади). 1877 року на ратуші замінили мальований на полотні образ Божої Матері (1660, подарунок монаха-місіонера з 1760 р.) на мальований на блясі (знищений за радянських часів). 1885 року на ратушевій вежі змонтували дзиґар з боєм i циферблатами на 4 сторони, придбаний у Празі. Над бічною лоджією при вході в ратушу встановлено герб міста, перезатверджений привілеєм цісаря Йосифа II з 26 червня 1788 року (прикрашений золотою короною блакитний щит з зображенням оленя, що біжить справа наліво; шия тварини прошита стрілою).

1893 р. — побудовано єврейську початкову школу при вул. Шкільній (тепер житловий будинок, вул. Колессів).

1904 р. — закінчено спорудження будинку спортивного товариства «Сокіл» (тепер Народний дім).

1910 р. — споруджено 3-поверхову кам'яницю Скарбової дирекції (тепер військовий шпиталь).

1898 р. — відкрито новий цвинтар при вул. Бісківській після закриття старого при вул. Дрогобицькій (тепер I Франка). 1908 року на новому цвинтарі побудовано каплицю; 1940 року на місці старого цвинтаря більшовики заклали парк культури і відпочинку; 1989 року на старому цвинтарі віднайшли могили видатних театральних діячів Омеляна Бачинського i його дружини Теофіли (1837—1906).

На 1888 рік місто складалося з 4 посад: Міської, Львівської, Перемишльської та Бліх. Посада Міська — 3042 мешканці, 135 будинків. Посада Львівська — 1986 мешканців, 217 будинків. Посада Перемишльська — 1729 мешканців, 162 будинки. «Бліх» зі селом «Новий Світ» становили єврейське містечко (штетл), там мешкали 2020 осіб і було 148 будинків.

1855—1858 рр. — будівництво шосе Самбір — Дрогобич через Лішню.

Грудень 1872 р. — відкрито залізничне сполучення Самбір — Борислав i Стрий — Самбір — Хирів — Перемишль.

1903 р. було завершено спорудження, здано в експлуатацію відтинок залізниці Львів — Самбір, 1905 рр. — відтинок Самбір — Сянки, [6] Також було збудовано приміщення залізничного вокзалу.

І-ша світова війна[ред. • ред. код]
Під час Першої світової війни з 17 вересня 1914 по 15 травня 1915 року місто було під окупацією російських військ, які завдали йому великої шкоди. Було знищено бібліотеку товариства «Просвіта», а в будинку товариства влаштовано стайню для офіцерських коней. Обладнання лабораторій, класів і кабінетів вчительської семінарії вивезено в Росію, туди ж вивезли місцевих українських діячів: Данила Стахуру, Теодора Біленького та ін.



Пам'ятний знак депортованим українцям з Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Підляшшя
Західноукраїнська Народна Республіка[ред. • ред. код]
Після розвалу Австро-Угорської монархії, 1 листопада 1918 року в Самборі встановили владу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Державним повітовим комісаром ЗУНР на Самбірщину (Самбірський повіт ЗУНР) було призначено відомого письменника Андрія Чайковського. 5 листопада в повіті Самбір було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[7]

Увечері 16 травня 1919 р. місто було захоплене дивізією польського війська під командуванням генерала Францішека Алєксандровіча.[8]

Німецько-гітлерівська окупація[ред. • ред. код]
Від 29 червня 1941 р. по 7 серпня 1944 р. тривала німецько-гітлерівська окупація Самбора, зокрема, вбивства жидівського (пол. żyd, або єврейського) населення.